|
Я знов, я знов твій погляд бачив милий, З тобою розмовляв. І все колишнє, що на дні могили, Твій голос, нагадав. Навіщо? – хтось твої цілує очі, Ясну красу твою! Десь іншому твій голос в пітьмі ночі Твердить: люблю! люблю! Цілунки ці – невже нелицемірні? Признайся ти мені. Вони правам подружжя лиш покірні, Та не любові, ні; Він не для тебе зовсім; ти родилась Для пристрастей палких. Віддавшися йому, ти відступилась Від почуттів своїх. Чи відчував він трепет потаємний В присутності твоїй; Чи вмів він зневажати світ нікчемний. Щоб жить в тобі одній; Чи він стрічав з мовчанням і сльозами Холодний твій привіт, За мить одну чи він платив літами Тобі, в якій весь світ? Ні, певен я: кохання насолоди Не може принести Той, хто лиш чари зовнішньої вроди В тобі зумів найти. Так! ти його не любиш... Дивна влада Тебе вернула знов Душі сумній, якій чужа відрада, Та ніжній, як любов.
|