Східній переказВ піщаних степах аравійських колись Три пальми високі й стрункі розрослись. Між них джерело із-під ґрунту скупого Текло, ніби хвиля із срібла дзвінкого, Бережене тінню зелених листків Від лютого сонця й летючих пісків. Так рік непомітно минув не один; Та жоден мандрівник з далеких сторін Жаркими грудьми не схилявсь до вологи Уста відсвіжити, засмаглі з дороги, І стали вже сохнуть у спеці тяжкій І листя розкішне, й потік голосний. І стали три пальми до Бога волать: «Навіщо зросли ми? Щоб тут зав’ядать? Даремно в пустелі росли і цвіли ми, Під сонцем пекучим, нікому незримі, Ні разу не втішивши погляд людський... Неправий, о небо, твій вирок святий!» І тільки замовкли – в просторі яснім Пісок закрутився стовпом золотим, Дзвінків залунали незладжені звуки, Пістрявою грою замаяли в’юки, З’явились верблюди. Хитались вони В грузькому піску, як у морі човни. Моталися в них між зибучих горбів Мережані поли похідних шатрів; Їх руки смагляві щораз підіймали, І чорнії очі відтіль виглядали, І, стан нахиливши вперед свій стрункий, Коня гарячив бедуїн молодий. І кінь вороний його ставма ставав І барсом пораненим раптом стрибав; І білого одягу складки красиві Спадали фарису на плечі рухливі; І з криком, і з свистом він мчав по піску, Свій спис підкидав і ловив на скаку. Із шумом підходить до пальм караван, Веселий в їх тіні розкинувся стан. Наповнились глеки дзвонисті водою; Киваючи гордо гостям головою, Їх пальми вітають, як друзів своїх, І радий струмок, напуваючи їх. Та тільки-но присмерк на землю упав, Сокири по кореню гук залунав, І впали століть вихованці високі! Одежу з них діти зірвали жорстокі, Порубано потім тіла їх ставні І палено довго на хижім вогні. Коли ж на світанку розвіявсь туман, У путь свою далі пішов караван, І попіл зостався в пустелі безводній, Де вчора дерева цвіли благородні, І сонце спалило останній їх прах, І вітер розніс його в жовтих степах. І нині все дике й порожнє кругом, Не шепчеться листя з шумливим струмком: Даремно в пророка він тіні благає, Його лиш гарячий пісок засипає, Та коршак чубатий в безлюдді німім Клює свою здобич криваву над ним.
|