В глибокій тіснині Дар’яла, Де Терек вирує в імлі, Над прірвою башта стояла, Вся чорна на чорному тлі. В тій башті, високій, старезній, Цариця Тамара жила: Прекрасна, як ангел небесний, Як демон, підступна і зла. І часто в пітьмі серед ночі Там вогник горів золотий, Втішав подорожньому очі, Манив на спочинок нічний. І линула пісня Тамари: Бажання і пристрасть у ній, Всесильні, скоряючі чари, Принада спокусливих мрій. Заходив на поклик до пері Військовий, пастух і купець. Йому відчинялися двері, Проводив похмурий скопець. Вся в перлах, убрана парчею, На гостя чекала вона В постелі м’якій. Перед нею Шипіли два кубки вина. Гарячі спліталися руки, Вуста віддавались вустам, І дивні, нечувані звуки Лунали опівночі там. Немов би в тій башті порожній Сто пар юнаків і жінок У оргії дикій, безбожній Танцюють весільний танок. Та тільки-но промінь світання Дарує рум’янець хребтам, Відразу пітьма і мовчання Тоді оселялися там. Лиш Терек в тіснині Дар’яла Ревінням пробуджував світ. За хвилею хвиля зринала, Котилась за іншими вслід, Що гостя недавнього тіло В далекий відносили край. У башті щось довго біліло, Звучало звідтіль: прощавай. Таким було ніжним прощання, Так солодко голос звучав, Мов ласки палкого кохання І зустріч нову обіцяв.
|