|
Я пам’яттю живу і мріями старими; Видінь минулого передо мною рій, І поміж них усіх далекий образ твій, Як місяць уночі між хмарами важкими. Страждаю раз у раз в обладі я твоїй: Чаклунським усміхом, магічними очима Мій дух мов путами окутий сталевими, – Та марне я терплю. Самотність – уділ мій. Ти не гордуєш, ні! палким моїм коханням, Та раз у раз чужа томлінням і благанням; Так з мармуру кумир на березі морськім Стоїть, край ніг йому солона хвиля грає, А він, у божестві затоплений своїм, Не слухає її, хоча й не відтручає.
|