|
У полуденний жар в долині Дагестану Лежав з свинцем у грудях я. Глибока чорна ще диміла рана По каплі кров точилася моя. Лежав один я посеред долини, Виступи скель тіснилися кругом, І сонце жарило пожовклі їх вершини, Пекло й мене... та спав я мертвим сном. І бачив я, сіяюче вогнями, Веселе свято в рідній стороні. Між юних дів, заквітчаних вінками, Розмова шла, присвячена мені. Та не вступаючи в розмову ту хвилинну, Сиділа там задумливо одна, І сном тяжким душа її невинна Була окута, тиха і сумна. І снилась їй долина Дагестану; Знайомий труп, потріскана земля... В грудях його диміла чорна рана, По каплі кров точилась звідтіля...
|