В південний жар, в долині Дагестана,
З свинцем в груді лежав нерушно я
в тиші, глибока парувала рана,
по краплі кров точилася моя.

Лежав один я па піску долини,
Громади скель підводились кругом,
І промінь пік янтарні їх вершини,
І пік мене... Та спав я мертвим сном.

І марив я далекими огнями...
Бенкет справляла рідна сторона.
Між юних жон, овінчаних цвітами,
розмова йшла про мене голосна.

Між них одна задумано сиділа,
така прекрасна, юна й мовчазна,
немов пірнула в море посмутніле
душею й тілом огненим вона.

І снилась їй долина Дагестана,
знайомий труп лежав в долині тій,
в його груді диміла чорно рана,
і багрянів пісок в крові густій.
Володимир Сосюра?