|
В південний пал в долині Дагестана З свинцем в грудях лежав недвижно я; Глибока в них іще димилась рана; По краплі кров точилася моя. Лежав один я на піску долини; Уступи скель громадились кругом, І промінь пік їх жовті верховини І пік мене – та спав я мертвим сном. І снивсь мені вогнями весь залитий Нічний бенкет у рідній стороні. Між юних дів, яких вінчали квіти, Про мене йшли розмови жартівні. Та до розмов жартливих неохоча, Одна з усіх думками десь пливла, І в сон сумний душа її дівоча Бог знає чим загублена була; І снилась їй долина Дагестана; Знайомий труп в долині тій холов; В його грудях димилась чорна рана, І все тихіш лилася з неї кров.
|