|
В жар полудня в долині Дагестана У грудях з кулею лежав незрушний я; Курилася іще глибока рана, По краплі кров точилася моя. Лежав один я на піску долини, І прискалки юрмились при мені... Палило сонце жовті верховини Й пекло мене, та спав я в мертвім сні. І снивсь мені осяяний вогнями Бенкет вечірній в рідній стороні: Між вквітчаними юними жінками Там приділяли згадку і мені. Та до веселих жартів не впадала, Там сидячи задумливо, одна, І в журний сон душа її зринала, Бог знає чим стривожена й смутна. І снилась їй долина Дагестана; Знайомий труп в долині тій лежав; Димилась в грудях в нього чорна рана, І кров лилась, і струмінь застигав...
|