Замовк поет од кулі злої Під зле сичання ворогів, З свинцем в груді і мсти жагою Чоло він гордеє схилив! Душа бентежна і співуча Знести образи не могла, Він проти всіх повстав жагуче, Але не встояв проти зла. Замовк. Нащо тепер ридання І похвали? Це все дарма. Дарма порожні виправдання, Коли його уже нема. Це ж ви його так люто гнали, Гнітили цей безсмертний дар І для розваги роздували В його душі страшний пожар! Ну, що ж? Радійте, пси шалені, Що відгримів самотній крок, Що згас навік чудесний геній І впав скривавлений вінок. Його убивця, мов гадюка, Навів удар... глухе, жахне, Порожнє серце рівно стука, І смерті жало не здригне. З країни дальньої чужої, Подібний сотням втікачів, На ловлю щастя і чинів Сюди закинений судьбою, Він все бундючно зневажав: Землі чужої давню славу І пісню нашу величаву, Він не відчув в ту мить криваву, На кого руку піднімав!.. Упав поет, залитий кров’ю, Як той співець, незнаний і чудовий, Офіра ревнощів сумна, Що він співав його таким могутнім словом, Забитий, як і він, о рідна сторона! Нащо від мирних днів і дружби золотої В цей дикий світ ганьби і заздрості сліпої, В це чорне ревище, в могилу для ідей Прийшов ясний співець і руку тис катюгам, Нащо повірив їм, що звали його другом, Він, що з юнацьких літ уже пізнав людей?.. Замість його вінка, вони вінок терновий, Повитий лаврами, на нього одягли, Де сховані із нелюбові У ньому колючки були; Отруєні його агонії хвилини Лукавим шепотом, що тис його, як змій... І він помер, ждучи даремно кари днини Недолюдкам, за біль обдурених надій. Була його чудова пісня, Живі слова не зазвучать: Співцеві в тьмі могильній тісно, І на вустах його печать. А ви, нащадки гордовиті, Ганьбою й зрадою прославлених батьків, Ви, що уламки топчете розбиті Судьбою п’яною ображених родів! Ви стоїте юрбою біля трону, Свободи, Слави іі Генія кати! Ховаєтеся ви під шатами закону, Для вас і суд, і правда – все тремти!.. Та є ще божий суд, ім’я йому – відплата! Він жде на вас у млі годин; Його не купиш дзвоном злата, Всі думи, всі діла одвіку знає він. Тоді даремно ви почнете белькотіти: Вам поговір не допоможе знов, І ваша чорна кров тоді не зможе змити Поета праведную кров!
|