Замовк поет од кулі злої
Під зле сичання ворогів,
З свинцем в груді і мсти жагою
Чоло він гордеє схилив!
Душа бентежна і співуча
Знести образи не могла,
Він проти всіх повстав жагуче,
Але не встояв проти зла.
Замовк. Нащо тепер ридання
І похвали? Це все дарма.
Дарма порожні виправдання,
Коли його уже нема.
Це ж ви його так люто гнали,
Гнітили цей безсмертний дар
І для розваги роздували
В його душі страшний пожар!
Ну, що ж? Радійте, пси шалені,
Що відгримів самотній крок,
Що згас навік чудесний геній
І впав скривавлений вінок.

Його убивця, мов гадюка,
Навів удар... глухе, жахне,
Порожнє серце рівно стука,
І смерті жало не здригне.
З країни дальньої чужої,
Подібний сотням втікачів,
На ловлю щастя і чинів
Сюди закинений судьбою,
Він все бундючно зневажав:
Землі чужої давню славу
І пісню нашу величаву,
Він не відчув в ту мить криваву,
На кого руку піднімав!..

Упав поет, залитий кров’ю,
Як той співець, незнаний і чудовий,
Офіра ревнощів сумна,
Що він співав його таким могутнім словом,
Забитий, як і він, о рідна сторона!

Нащо від мирних днів і дружби золотої
В цей дикий світ ганьби і заздрості сліпої,
В це чорне ревище, в могилу для ідей
Прийшов ясний співець і руку тис катюгам,
Нащо повірив їм, що звали його другом,
Він, що з юнацьких літ уже пізнав людей?..

Замість його вінка, вони вінок терновий,
Повитий лаврами, на нього одягли,
Де сховані із нелюбові
У ньому колючки були;
Отруєні його агонії хвилини
Лукавим шепотом, що тис його, як змій...
І він помер, ждучи даремно кари днини
Недолюдкам, за біль обдурених надій.
Була його чудова пісня,
Живі слова не зазвучать:
Співцеві в тьмі могильній тісно,
І на вустах його печать.

А ви, нащадки гордовиті,
Ганьбою й зрадою прославлених батьків,
Ви, що уламки топчете розбиті
Судьбою п’яною ображених родів!
Ви стоїте юрбою біля трону,
Свободи, Слави іі Генія кати!
Ховаєтеся ви під шатами закону,
Для вас і суд, і правда – все тремти!..
Та є ще божий суд, ім’я йому – відплата!
Він жде на вас у млі годин;
Його не купиш дзвоном злата,
Всі думи, всі діла одвіку знає він.
Тоді даремно ви почнете белькотіти:
Вам поговір не допоможе знов,
І ваша чорна кров тоді не зможе змити
Поета праведную кров!
Володимир Сосюра?