Погиб поет, невільник честі, Замовк, омовлений, навік. Жадобу мсти не в силі знести, З свинцем у грудях він поник. Дрібних образ, ганьби і гніту Не стерпів він; устав один – Устав супроти думки світу, Як і раніш... і вбитий він! Убитий... що тепер ридання, І зайвий хор пустих похвал, І жалюгідні виправдання? Кінець приречений настав. А чи не ви то спершу гнали Його сміливий, вільний дар І для забави роздували У серці схований пожар? Ну що ж? радійте... біль шалений Він витерпіти сил не мав: Погас, мов світоч, дивний геній, Вінок божественний зав’яв. Байдужий вбивця не схитнеться; Нема рятунку; звів курка, Порожнє серце рівно б’ється, З пістолем не здригне рука... Чи ж диво?.. З далини чужої До нас, як сотні втікачів, На влови щастя і чинів Прибивсь він, примха злої долі. Глумивсь він, дерзко зневажав Наш звичай, мову, честь і право. Не пощадив він нашу славу, Не зрозумів у мить криваву, На кого руку він знімав! І вбитий він – не встать з могили, – Як той співець незнаний, але милий, Здобича ревнощів глухих, Що смерть прийняв, як він, з нещадних рук лихих, Що ним оспіваний з безмір’ям сили. Чому від мирних втіх і друзів простодушних Він в світ оцей ступив завидливий, задушний Для серця вільного і вогняних чуттів? Чому він руку дав наклепникам зрадливим, Чом ласкам і словам повірив їх брехливим, Він, що людей з дитинства зрозумів?.. Зняли вінок вони – й новий вінець терновий, Повитий лаврами, на нього надягли, Та ж сховані шипи до крові Чоло безсмертне протяли. Отруєно йому життя останні хвилі Підступним шепотом обмовників тупих, І він у смерть поніс жадання мсти безсилі І гіркоту надій, оманних, потайних... Замовкли співи чудотворні, Повік вони не задзвенять; Лежить співець у пітьмі чорній, І на устах його печать. А ви, лихі нащадки знаті – Гучною підлістю уславлених батьків, П’ятою рабською що топчете, пихаті, Уламки долею покривджених родів! Жадібним натовпом посталі коло трона. Ви, Слави, Генія і Вільності кати! Сховались ви під захистом закона, Суд перед вами й правда – все тремти! Та єсть, єсть божий суд, розпусники неситі! Єсть грізний судія; він жде; Його на злото не купити, Він знає все вперед – і всюди вас найде! Даремно вам тоді злословити й дурити. Ні, це вам не поможе знов. І кров’ю чорною своєю вам не змити Поета праведную кров!
|