|
Відколи вічний судія Всезнання дав мені, пророку, В очах людей читаю я Сторінки злоби і пороку. Я ширив погляди свої, Любові праведне насіння: На мене ближні всі мої Шалено кидали каміння. Посипав пеплом я главу, Покинув міст широкі брами, І от в пустелі я живу, Як птиці, божими дарами; Завіт зберігши на віки, Мені покірне там створіння; І слухають мене зірки, Щасливе сіючи проміння. Коли ж по місту між людей, Я пробиваюся квапливо, Старі говорять до дітей, Всміхаючись самолюбиво: «Дивіться: приклад ось для вас! Він гордий був, не зжився з нами: Дурний, хотів запевнить нас, Що Бог рече його устами! Дивіться, діти, він свого Досяг! Який блідий він, кволий, Який убогий він і голий, Як всі ненавидять його!»
|