|
Відколи дав мені творець Гірке всевідання пророків, Читаю я в пітьмі сердець Сторінки злоби і пороків. Став проголошувати я Учення, господом натхнене, Та паства заздрісна моя Жбурляла камені у мене. Посипав попелом главу І геть пішов я манівцями. Один в пустелі я живу, Як пташка, божими дарами. ? Там вищій волі завдяки Мені покірні всі створіння; І навіть слухають зірки, На землю сиплячи проміння. Коли ж крізь місто гамірне Я пробираюся нагально, То старці, стрінувши мене, Онукам вказують повчально: «Ось приклад гордощів для вас! Він хизувався перед нами: Переконати здумав нас, Що бог рече його вустами! Ви дурня бачите цього? Який обідраний, негідний, Який худий, похмурий, бідний, Як зневажають всі його!»
|