|
Відколи вічний судія Мені натхнув пророчу славу, В очах людських вбачаю я Злоби і кривд стягу криваву. Розповіщать я всюди став Науку, правду та любову, А люд братерній привітав Мене камінням за ту мову. І на чоло я скинув прах, Утік од людського порога, Та старцем в пущі, наче птах, Годуюсь ласкою від бога. Учувши з неба заповіт, Мені слугує й звір у борі, І з неба шлють мені привіт Ласкавим променем всі зорі. Коли ж проз бучні городи, Бува, я крадуся часами, Шепочуть дітям там діди І усміхаються вустами: «Дивіться! От зразок для вас! Він докоряв усім нам згола; Дурний, хотів запевнить нас, Що ним господь святий глагола! Глядіть на старця ж ви того, – Який блідий, худий, убогий, Як з туги гнеться, босоногий, Як зневажають всі його!»
|