|
Тобі, Кавказе, царю гір земних, Я віддаю оці недбалі рими, Благослови їх як дітей своїх І отіни верхами сніговими. Від юних літ я до узгір твоїх Прикутий долі путами міцними. На півночі, в землі тобі чужій, Я серцем твій, я скрізь і завжди твій. Колись мене дитиною малою Твої стежки до верховин вели, Всякчас повитих млистою чалмою, Як голова прислужників Алли; Там вітер вольний ходить самотою, Там ночувать злітаються орли. До них і я стремив свій лет примарний; Я з ними був, їх приятель надхмарний. Багато відтоді минуло літ, І знов прийшов я у твої міжгір’я; І як колись дитині, твій привіт Ласкавий був і в темні дні зневір’я. Вигнанцеві відкрився інший світ; Забулось лихо, надійшло примир’я. І от, серед полуночних снігів, Тобі мій спомин і тобі мій спів.
|