1Ген за горою сплячею Вже сонечко зайшло, Та хвилею гарячою Ще грає джерело; Сади усе міцнішою Дрімотою пройма, Тифліс повитий тишею, В ущелині пітьма. Витають сни-мучителі, Тривожачи людей, І янголи-хранителі Відвідують дітей. 2Там, де стоїть примарою Фортеця на горі, Лежу я під чинарою На килимі в дворі. Лежу один і думаю: Невже не уві сні На радість чи біду мою Зустрілась ти мені? Яке це має значення, Коли щасливий я? Призначила побачення Мучителька моя! 3Внизу вогні зірницями Блукають на мосту. Стоять церкви з дзвінницями, Як варта на посту; Із лазень соромливою Вервечкою жінки Ходою несміливою Проходять вздовж ріки, Простуючи дорогою На вулицю свою... Та під чадрою довгою Тебе не впізнаю!.. 4Будинок твій мурований Я бачу оддалік; Повз двір, від зору схований, Біжить Кури потік. Верхівкою принадною Накрив твій дім платан; Лозою виноградною Увитий весь паркан. Над хвірткою воротньою Видніється вікно... Та свічкою самотньою Не світиться воно! 5Чекаю я. Здивований Мій зір блукає десь; Кинджалом я, знервований, Порізав килим весь. Образи не приховую, Стискає груди зло... Ось вогкістю ранковою Зі сходу понесло. Шаріють за туманами Гірських вершин зубці, Виходять з караванами У дальню путь купці... 6Геть, сльози безпорадності! Кипить душа моя: Такої непорядності Не сподівався я! Тобою інший вибраний. Здогадуюсь, чому Скакав, неначе схиблений, Татарин у пітьму, Що під вікном красується Відважності взірцем, І батько твій милується Персидським жеребцем. 7Із довгою рушницею За місто я піду. Сховавшись за каплицею, До полудня прожду І на дорогу звивисту Спущусь в чагарниках; Йому назустріч виросту З рушницею в руках. Душа дарма хвилюється: Щасливцю не втекти! Ось близько тупіт чується... А, злодіє! Це ти?
|