|
Мовчки сиджу під віконцем темниці, Видно за гратами небо безкрає, Гляну – ширяють по обширу птиці, Сором гіркий мені серце стискає. Я не проказую грішні молитви, Дівчину любу не згадую співом. Бачу лиш меч та уславлені битви, Панцир мій, вкритий узором примхливим. В панцир камінний я нині закутий, Чорний шолом не порушити навіть, Щит – найгострішим мечем не протнути, Кінь мій біжить, і ніхто ним не править. Час бистролетний – мій огир незмінний, Куте забрало – це грати бійниці, Панцир камінний – високії стіни, Щит мій – чавунні ворота в’язниці. Мчися ж, мій часе, у безмір шалено, Душно в броні кам’яній мені стало! Смерть, як приїдем, підтрима стремено: Злізу і скину з обличчя забрало.
|