|
Мовчки сиджу під віконцем темниці; Небо синіє далеким простором: Вольні літають у синяві птиці; Гляну на них – і пече мене сором. Скорбним устам не відомі молитви, Співів кохання боюсь, як трутизни: Знаю я тільки походи та битви, Меч свій тяжкий та свій панцер залізний, В панцер камінний мене закували, Голову стисли камінним шоломом, Щит береже від лихої навали, Кінь мій біжить по шляху невідомім. Час бистролетний – мій кінь незамінний, Вірна прилбиця – заржавлені грати, Панцер камінний – муровані стіни, Щит мій – то двері, яких не зламати. Линь же, о часе, як буря, шалено! Душу одіння нове побороло! Смерть підтримає востаннє стремено, Злізу – і скину з лиця забороло.
|