Ночувала хмарка злототкана
У бескета-велетня на лоні.
Вранці знов у путь майнула зрана,
Граючись в блакитній оболоні;
Так лишився ж вогкий слід в морщині
У бескета-діда; сиротливо
Він стоїть, замислився журливо
й нишком плаче у степу донині...
Михайло Старицький
1883
