|
Не смійся, що живу з пророчою журбою; Я знав: удар судьби мене не обійде, Я знав, що голова, цілована тобою, З твоїх грудей на плаху попаде; Я говорив тобі: ні щастя, ані слави Я в світі не знайду; настане день кривавий, І усмішка лукавих ворогів Глузливо очорнить мій геній недоквітлий, І я загину без слідів Страждань і мрій про небо світле. Та я без ляку жду, коли прийде кінець. Я світ новий побачити готовий; Нехай юрба розтопче мій вінець – Вінець співця, вінець терновий!.. Нехай! я ним не дорожив.
|