|
Один я в тиші цій нічній, Згоріла свічка та тріщить, Перо і зошит записний, Жіночий голови ескіз; Спочатку щось про минуле, Як тінь в кривавій пелені Спішить вказати нам перстом На те, що милим є мені. Слова, які тоді могли Мене бентежить в ті роки Горять переді мною знов, Були забуті назавжди. Скелети там минулих літ Стоять знов натовпом сумним; Між ними є один скелет – Володар він в моїй душі. Як міг я не любити погляд? Пихи жіночої кінжал Мене здолав...але – з тих пір Я все любив, за все страждав. Цей погляд неземний, і він Біжить за мною привид той; Аж до могили, вирок мій, Щоб іншу я не знав любов. О! Я так заздрю іншим всім! В сімейнім колі, в тишині, Сміятись просто можна їм І веселитись від душі. Мій сміх важкий немов свинець, Він плід тих серця порожнин. О боже! Ось що накінець Я бачу, що даруєш ти. Можливо! першу ту любов Облити гіркотою все, Прикинувшись хвилюєш кров, Глузуючи остудиш знов? Бажав би не на цей предмет Вогонь жаги своєї лить. А пам’ять, сльози перших літ! Тепер хто встоїть проти них?
|