|
Чи пам’ятаєш, як з тобою Прощались пізньою добою? З гармати гук простугонів; Йому ми, зрушені, вчували... Тоді проміння вже згасали, Туман на морі сутенів; Той гук з натугою розлігся І десь в безодні зупинився... Скінчивши працю щодньову, Край моря часто я блукаю, Тебе в гадках своїх зову, Вечірнім пострілам вчуваю; Як їх гукання по черзі Глушаться хвилями сідими, – Я сльози ллю в німій нудьзі И умерти я бажаю з ними!
|