В морі царевич купає коня; Раптом хтось кличе його й доганя. Пирхає кінь, повід з рук його рве, Бризки здіймає і далі пливе. Чує царевич: «Не пробуй втекти! Хочеш з царівною ніч провести?» Бачить: з’явилась рука із води, Ловить за китиці ремінь вузди. Потім дівоча спливла голова, В косу морська заплелася трава. Очі зелені коханням горять; Бризки на шиї мов перли тремтять. Та у мисливця розваги свої: Спритно за косу хапає її, Тягне, рука молодеча міцна; Плаче, і молить, і б’ється вона. Витязь до берега швидко пливе, Виплив і радісно друзів зове: «Друзі, погляньте на здобич мою! З моря красуню собі дістаю. Що ж ви похнюпили, хлопці, носи? Чи не чекали такої краси?» Ось озирнувся царевич – і враз Погляд його торжествуючий згас. Бачить, лежить на морському піску Дивне створіння, убране в луску. Ляскає хвіст і тремтить мов листок, Руки дівочі хапають пісок. Піна струмками збігає з чола, Смерті ознака на ньому лягла. В муках кінця затуманився зір, Губи шепочуть безмовний докір... Їде царевич сумний по піску, Вже не забуде царівну морську!
|