|
На радощі балу, Привабливість світського цепу Вона поміняла Цвітіння вкраїнського степу. Та рідного краю На ній збереглися приміти Серед крижаного Нещадного вищого світу. Як ночі Украйни У сяйві зірок загадкових, Так сповнені тайни Слова її вуст пелюсткових. Прозорі і сині, Мов неба глиб шь, її очі, Печуть і понині, Мов жар її ласки дівочі. І кольору сливи Рум’янець на щічках пушистих. І сонця відливи У кучерях кіс золотистих. Наслідує строго Вона старовинні звичаї, І вірує в бога, Як змалечку люди навчали; Як нація рідна, Ні в кого підтримки не просить І в спокої гідно Насмішки і зло переносить. Від пильного зору Вона не займеться пожаром, Полюбить не скоро, Та вже і розлюбить не даром.
|