|
На світські закови, На блиск утомливого балу Степи України Квітучі вона проміняла, Та рідного півдня На ній уціліли приміти Поміж крижаного, Поміж нещадного світу. Як ночі Вкраїни, В мигтінні зірок невсипущих, Пронизує тайна Слова її вуст запахущих Прозорі та сині, Як небо південне ті очі Як вітер пустелі, Печуть її ласки й лоскочуть. І сливи, що вже дозріває, Рум’янець на щічках пушистих, І відблиски сонця У кучерях грають її золотистих. Як приклад суворий Печального краю свойого Трима вона віру В надії на Господа Бога; Як край її рідний В чужинців опертя не просить І в гордім спокої І злобу, і глум вона зносить; І погляд зухвалий Не викреше пристрасті в неї, Полюбить неспішно, Але й не розлюбить даремне.
|