|
На пута суворі, На гомін привабливий бала Степи неозорі Украйни вона проміняла. Та півдня палкого Собі залишила приміту Серед крижаного, Серед невблаганного світу Як ночі Украйни У сяєві зір таємничих, Доховують тайни Слова її уст чарівничих. Як обрії сині – Очей її полиск і сяння, Як вітер пустині – Жагуче її милування. І стиглістю сливи Рожеве обличчя зоріє; І сонце пестливе У кучерях їй золотіє. I, молячись щиро За прикладом рідного краю, Незайману віру У серці дитячім плекає. Як люд її рідний, Не жде від чужинця опори; Безмовно і гідно Терпить і знущання, і горе. На погляд зухвалий Не займеться враз потаємно; Звикає помалу, Зате й не розлюбить даремно.
|