|
На музику бала, На світські плітки і гостини Вона проміняла Квітучі степи України. Та півдня ясного Тепла не згубила й привіту Поміж крижаного, Поміж безпощадного світу. Неначе зірниці В пітьмі української ночі, Вогнем таємниці Приваблюють зір її очі, Хоч вдень вони – сині, Як небо над степом безкрає, І вітром пустині Їх погляд серця спопеляє. І стиглої сливи Рум’янець на щічках шаріє, І промінь пестливий В волоссі її золотіє. І, вдачею строга, Вітчизну наслідує щиру: В надію на Бога Дитячу підтримує віру. Як плем’я, їй рідне, В чужинців опори не просить. Спокійно і гідно Насмішки і зло вона зносить. Захопленим зором В ній пристрасть не збудиш таємно. Полюбить не скоро, Зате не розлюбить даремно.
|