Коли хвилюється як сонце жовта нива, І свіжий ліс шумить зачувши вітерець, І як малинова в саду сховалась слива В тіні листка знайшовши тиші острівець; Коли, росою запашною вкрита, Рум’яним вечором чи ранком золотим, З попід куща конвалія срібляста Мені вітання шле кивком своїм; Коли студене грає джерельце по яру І, зануряючи думки у прірву сну на дно, Мені белькоче таємничу сагу Про мирний край, звідкіль тече воно, – Тоді вщухає на душі моїй тривога, Тоді зникають мої зморшки на чолі, – І щастя можу я пізнати на землі, І в небесах я бачу Бога.
|