Коли хвилюється під вітром жовта нива, І темний ліс шумить, і мерехтить ріка, І у саду бордово-синя слива Дрімає в затінку зеленого листка; Коли, скропивши чистою росою Ще до світанку квіти запашні, Конвалія сріблиста головою Із-під куща вклоняється мені; Коли студений ключ дзюрчить в яругу темну І, думку в дивний сон зануривши на мить, Мені лепече розповідь таємну Про мирний край, з якого струменить, – Тоді стихає у душі моїй тривога, Тоді розгладжуються зморшки на чолі, – Я здатен щастя осягнути на землі, І в небесах я бачу Бога!
|