|
Коли хвилюється золотокоса нива, І свіжий ліс шумить під леготом дзвінким, І стигне у саду малинобарвна слива Між листям тінявим, зеленим і тугим; Коли в росі, подібній до намиста, В рум’яні вечори чи в ранки осяйні Із-під куща конвалія пашиста Привітно уклоняється мені; Коли струмок бринить в зелені хащі яру І, думці даючи щасливих дар хвилин, Слова шепоче, виповнені чару, Про мирний край, де народився він, – Тоді смиряється в душі моїй тривога, Тоді розходяться всі зморшки на чолі, – І щастя можу я збагнути на землі, І в небесах я бачу бога!
|