|
Жахлива доля в батька і у сина – Окремо жити, вмерти в самоті, Й вигнанський жереб мати у житті В краю, який для тебе батьківщина! Ти вже здійснив свій подвиг1, батьку мій, Віддався смерті у дбайливі руки, Дай боже, щоб як твій, кінець мій був легкий – В того, хто є виною цеї муки! Пробач мені! – за цей мій пізній щем, Прости людей! – за те, що загасить хотіли Ті іскри, що уже від сповитку горіли В душі моїй, розпалені Творцем. Та не здійснились їхні сподівання: Бо кревність, а не злість між нас вогнем, Й обидва стали жертвою страждання! Я не суддя – тобі тримать одвіт; Світ осудив тебе, та що таке є – світ? Юрма людей – то щирих, то злостивих. Зібрання дифірамбів неправдивих І наклепів, на котрих він стоїть. Та ти далеко вже – у пеклі чи на небі, Про землю ти забув й про всі жалі земні; Щасливець ти! В безмірній глибині Не знає вічність горя і ганеби – Тобі вона відкрилась, не мені! Невже ніскілечки ти не жалкуєш нині За днями, що пройшли в тривогах і сльозах? Бо ж світло теж було в тих милих днях, Коли в душі відшукував нестримні Колишні почуття і відблиски надій? Невже тепер мене нема в душі твоїй? Коли ж це так, то неба не зрівняю Я із землею, де життя своє гублю; Нехай на ній блаженства я не знаю, Але принаймні, я люблю!
1 «Вже здійснив свій подвиг» – ідіома, що за часів Лермонтова означала «відійти», «померти».
|