|
З тобою наодинці брат, Хотів я говорити: Недовго, кажуть, вже мені На цьому світі жити! Невдовзі будешь вдома ти, Та що до мене, промовчи, Сказати правду, друже, Усім я там байдужий. Якщо ж спитає хтось... Ну, хто б не запитав, Скажи, навиліт в груди, Поранений я впав. Що вмер я чесно за царя, Погані наші лікаря. І що до рідного краю, Привіт я свій передаю. Моїм батькам ймовірно, Так довго не прожити, Зізнаюсь, не хотив би я, Їх чимось засмутити. Але якщо з них хто живий, Скажи, писати я лінив, Що полк в похід підняли, Й мене щоб не чекали. Сусідка є у них одна... Коли згадаю, як давно Були ми разом, і вона Не запитає... все одно. Ти розкажи всю правду їй, Порожнє серце не жалій, Нехай вона поплаче... Їй нічого не значить!
|