Зроби, щоб ми були одні,
ловлю я кожну мить.
Я чув, говорять, що мені
лишилось мало жить.
Додому швидко їдеш ти,
а я – де квіти і хрести.
Сказать по правді, дуже
до мене всім байдуже.

Коли ж спитав хто, чому
мене нема. Держись.
Скажи, що кулею йому
пробито грудь наскрізь.
Що вмер він чесно на зорі,
що кепські наші лікарі,
що дорогому краю
привіт я посилаю.

І може, друже любий мій,
лежать батьки в землі сирій.
Признатись чесно, я б не міг
своїм кінцем печалить їх.
Коли ж хто з них живий в ці дні
скажи, що лінь писать мені,
і щоб мене не ждали,
бо в похід полк послали.

Сусідка єсть у них одна,
ми розійшлись давно.
Про мене не спита вона
у тебе. Все одно,
ти розкажи всю правду їй,
пустого серця не жалій.
Хоч сльози зросять лиця, –
для неї це – дрібниця.
Володимир Сосюра?