Зроби, щоб ми були одні, ловлю я кожну мить. Я чув, говорять, що мені лишилось мало жить. Додому швидко їдеш ти, а я – де квіти і хрести. Сказать по правді, дуже до мене всім байдуже. Коли ж спитав хто, чому мене нема. Держись. Скажи, що кулею йому пробито грудь наскрізь. Що вмер він чесно на зорі, що кепські наші лікарі, що дорогому краю привіт я посилаю. І може, друже любий мій, лежать батьки в землі сирій. Признатись чесно, я б не міг своїм кінцем печалить їх. Коли ж хто з них живий в ці дні скажи, що лінь писать мені, і щоб мене не ждали, бо в похід полк послали. Сусідка єсть у них одна, ми розійшлись давно. Про мене не спита вона у тебе. Все одно, ти розкажи всю правду їй, пустого серця не жалій. Хоч сльози зросять лиця, – для неї це – дрібниця.
|