|
Віч-на-віч, брате, я б хотів З тобою говорить: На світі, кажуть, мало днів Мені лишилось жить. Додому скоро йти тобі: Гляди ж... Та що там! Далебі, На цілім світі, друже, До мене всім байдуже. Коли б спитав тебе хто-будь... Ну, хто б не запитав, Скажи, що я навиліт в грудь Поранений упав; Що вмер не при своїй порі, Що кепські наші лікарі, Що батьківському краю Уклін я посилаю. Навряд чи ти моїх батьків Ще знайдеш між живих... Повір, що справді б не хотів Я засмутити їх. Та коли хто й живий з рідні, Скажи, що лінь писать мені, Що я з полком в поході Й що ждать на мене годі. Сусідка є у них одна... Не знати як давно Кохались ми... Мене вона Забула... Все одно Ти розкажи всю правду їй, Нікчемне серце не жалій; Поплаче для годиться: Їй сльози – що водиця!
|