|
Юрба таврує хай ганьбою Наш нерозгаданий союз, Хай ти суворістю людською Позбавлена сімейних уз. Але кумирам світу злого Я не вклоняюсь – як раби; Як ти, не знаю я до нього Ані любові, ні злоби. Як ти, в веселощах бездумних Не відрізняю я в юрбі Ані розумних, ні безумних, Живу для себе і в собі. Не ціним щастя ми земного, Людей з нас кожен оцінив; Себе не зрадимо – для чого? А нас не зрадять поготів. Спізнались ми удвох між люду, Зійшлись, розійдемося знов. Була без радощів любов, Розлука без печалі буде.
|