|
Життя цього важкі окови Тягнути нам в самотині. Ділити радість – всі готові, Ділити смуток – то вже ні. Один я тут, як цар етеру. О муко серця навісна! Роки мої, немов химери, Пливуть, щезаючи у снах. Та знов вертаються страждання У позолоті давніх мрій. І бачу я – труна печальна Пливе у вічний супокій. Ніхто не стане жалкувати, І будуть (впевнений я в тім) На смерті більше святкувати, Ніж на народженні моїм...
|