|
Хмарки небесні, як вічні блукальці ви! Степом лазурним, перлинок вервечкою, Стрімко мчите, мов і я, як вигнанці ті, З милої півночі путтю південною. Хто ж це жене вас: чи долі то рішення? Заздрість таємна то? Злоба відкрита то? Чи то від злочину ваше пригнічення? Чи то наклепи від друзів тих начебто? Ні, вам наскучили ниви знепліднені... Пристрасті вам ті чужі зі стражданнями; Вічно холодні, навіки ви звільнені, Без батьківщини немає вигнання вам.
|