|
Хмарки небесні, одвічні мандрівниці! Степом лазурним, перлинами білими Ви спрямували, як я у вигнання, З милоі півночі в південь немилий. Хто ж вас жене: долі це рішення? Заздрість таємна? Злоба неприкрита? Або обтяжують муки від злочину? Або це друзями наклеп сповитий. Ні, вам набридли ниви безплідні... Пристрасть чужа вам, чужі і страждання, Вічно холодні, вільні мов зорі, Без батьківщини, нема вам вигнання.
|