|
Хмарки небесні – одвічні літавиці! Даллю лазурною, линню перлинною схожі зі мною мчитеся вигнанниці з півночі милої путтю південною. Вас бо хто гонить: недолі призначення? Заздрість таємна? Чи злість неприхована? Може гнітить яке недоброді́яння? Чи побратимів обмова отруйлива? Видно втомились од краю безплідного... Ви, що над пристрастями і стражданнями, Вічно холодні, і звичаю вільного, – Дому нема вам і бід із вигна́ннями.
|