|
Хмароньки білі, небесні обраниці! Степом лазурним мчите неприкаяні, Ви, як і я, – батьківщини вигнанниці, Вічним блуканням по світу покарані. Хто ж вас прирік на це? Рішення фатуму? Заздрість таємна чи лють неприхована? Може, безкрилим нестерпно з крилатими – Й ганять вас наклепом, труять обмовами? Ні, надокучило поле безплідне вам, Вас не розчулиш благаннями слізними... Вічно холодні – позбавлені рідного, Вільні навічно – забуті вітчизною.
|