|
Білі хмаринки, небесні посланниці, Ви, як і я, крізь простори злиденні Мусите мчати, неначе вигнанниці, З милої півночі в гори південні. Що вас погнало? Знайшли червоточини Чорної злоби, чи заздрість відкриту? Може, тяжіють на совісті злочини? Наклепи дружні зживають зі світу? Ні, ви одвіку по небу блукаєте... Дивні вам пристрасті, дивні страждання; Вільні й холодні, вітчизни не маєте, Отже, для вас не існує вигнання.
|