|
Хмарки небесні, одвіку мандровані! Синню вогнистою, ниттю перлистою Ви, як і я, на вигнання роковані, Линете з любої півночі млистої. Що ж бо вас гонить? Чи долі призначення? Заздрість таємна? Злоба неприхована? Може, за злочин нема вам пробачення? Може, від друзів вам зрада вготована? Ні, ви з полями розтались безплодними, Пристрастей ви і страждання не знаєте; Вічно холодними, вічно свободними Ви без вітчизни по небу блукаєте.
|