|
Смутна моя душа. Мерщій, співець, мерщій! Аж ось я арфу маю: Нехай персти твої перебіжать по ній І збудять в струнах звуки раю. І коли ще не всі мої надії – прах, Вони з грудей моїх озвуться, І коли крапля сліз в застиглих є очах, Вони розтануть і проллються. Твій диким буде спів? Нехай! Як мій вінець, Гноблять мене веселі звуки! Тож я кажу тобі: я хочу сліз, співець, А чи порвуться груди з муки. Згодовувало їх страждання і відчай, Каралися вони, безмовні; І грізна мить прийшла – тепер вони украй Смертельної трутизни повні.
|