|
По небу опівночі янгол летів І пісню він тихую вів, І місяць, і зорі, і хмар цілий рій Вважали тій пісні святій. Співав він про щастя безгрішних братів Під вітами райських садків, Про бога величність співав, і хвала його щиросерда була. Дитячую душу в обіймах він ніс На землю для горя та сліз; І глас його пісні в душі молодій Лишився без слів, а живий. І довго на світі нудилась вона, Жаданням якимсь чарівна, І згуків небесних змінить не могли Їй пісні нудливі землі!
|