|
Як Рафаель в святім натхненні Марії Діви лик священний, Немов живий, намалював: Від дива чарів незбагненних Він перед образом упав! Та скоро спалах цей чудесний Ослаб у грудях молодих, В утомі від трудів важких Він забував вогонь небесний. Так і поет: лиш почуття Ще й не розквітли до пуття, Як він уже у звуках ліри Чарує світ, його пісні Солодкі, наче в райськім сні, Про вас, про вас, душі кумири! Та враз холоне жар ланіт, Його сердечні поривання Все тихші, і мана біжить! Але як довго ще бринить Оте, первісне, хвилювання.
|