|
Я довго був в чужих краях, Дружин Дніпра співець старий, І враз майнуло у думках У рідний край вернуться свій. Прийшов і, гуслі взявши в млі, Колишню пісню заспівав... Дарма! – князь рідної землі Під ханську дудку танцював... В степи, де лізли вороги, Поніс я голову свою, І крок топтав мій навкруги Траву, скривавлену в бою. І звірі йшли услід боям, І зграї птахів лісових. Бо скрізь лежало більше там Число убитих, ніж живих. Хто б пісню міг заграть одну? Несамовитим рухом рук Сіпнувши, мов живу, струну, Бувало викликав я звук; Але так швидко гаснув він! І якби раб почув оцей Вмираючий свободи дзвін – Він не торкнувсь його б ушей! Враз хтось спитав у леті днів: «Чого я часто сльози ллю, Де чоловік так вільно жив? Кого клену, кого хвалю?..» Образилась душа моя – Надій останній рій пропав, На землю гуслі кинув я, Й ногою мовчки розтоптав.
|