|
Останнім сном він спить давно, Останнім сном земним, – Поріс травою горб землі, Насипаний над ним. З землею вже його волось Змішалась сивина; Спадало до плечей воно За чашею вина; Біліло, наче піна хвиль, Що в скелі люто б’ють; Уперше з похололих уст Розмов його не чуть. І зблідли щоки у мерця; Обличчя ворогів Так блідли, коли він з’являвсь Один між їх рядів. Неважко грудям, хоч важка Земля на них лягла, І черв безбоязно повзе Вздовж мертвого чола, Чи тим він жив і меч носив, Щоб в час нічної мли Пустельні на його курган Зліталися орли? Хоч спів по рідній стороні Про нього вже бринить, Та спів є спів, а не життя! Останнім сном він спить.
|