(Дума)Він спить останнім сном давно. Він спить останнім сном. Над ним був висипаний горб І дерен ліг кругом. Покрила посивілий чуб Земля, як чорна ніч; У дні бенкетів молодих Він вився аж до пліч. Він білий, наче піна хвиль, Що б’ється об граніт. Уста, охочі до розмов, Скував могильний лід. І щоки у мерця бліді, – Так з недругів лихих Бліднів усякий в час, коли Вривався він між них. Не важко грудям, хоч землі Багато налягло, Черв’як, не боячись його. Повзе через чоло. Невже він жив і меч носив На те, щоб в час імли З пустелі на курган його Зліталися орли? Хоч він оспіваний не раз Співцем і пастухом, Та співом – спів, життя – життям! Він спить останнім сном.
|