|
Коли я кину рідні ниви, І в півдня сонячні гаї Візьму свій смуток бунтівливий І сни оманливі мої, І люди чорною ганьбою Мого життя окриють дні, Перед бездушною юрбою Чи будеш захистом мені? О, будь! Час юності згадавши, Обмови жертву пожалій, Клянися, радість щоб назавше Не вмерла в пам’яті моїй; Щоб мовив я в землі вигнання: Є серце, де я все зберіг! В пошані там моє страждання І світ зчорнить його не міг.
|