|
Хоч долею я на зорі моїх днів, О гори південні, узятий од вас, Щоб завжди їх бачить, там треба буть раз: Мов рідного краю чаруючий спів, Люблю я Кавказ. Хоч втратив я матір в літа молоді, – Здавалось, в рожевого вечора час Повторював степ її голос не раз. За це я люблю ті вершини круті, Люблю я Кавказ. Знав щастя я з вами, ущелини гір; Промчало п’ять літ: все журюсь я без вас. Там очі божественні бачив я раз, І серце шепоче, згадавши той зір: Люблю я Кавказ!..
|