|
Біля воріт монастиря Стояв, хто милостиню просить Бідняк, за крок від небуття Від голоду худий аж досить. Лишень шкоринку той просив, Стражданням погляд повний був, Та камінця хтось підложив У руку, що він простягнув. Я так молив твою любов Тужливо, з гіркою сльозою; Так кращі почуття мої Обдурені навік тобою!
|